1941 рікувірвався чорним смерчем війни, зруйнувавши життя і мешканцям Оржицького району, кількість яких на 1 січня обчислювалася в 64,3 тис. чоловік. Від 30 червня 1941р. у місцевій газеті "За більшовицькі колгоспи” повідомлялося, що в Оржиці 22 червня відбувся мітинг трудящих, на якому була прийнята резолюція про найкоротші строки проведення жнив для забезпечення хлібом Радянської Армії.
Уже в серпні все непризовне населення стало будувати оборонні лінії: рили окопи, траншеї, протитанкові рови за Селецькою, біля Остапівки, облаштовували польові аеродроми. Усі здатні чоловіки та добровольці були мобілізовані.
Про початок воєнних дій на Оржиччині так говориться в "Книзі пам’яті України”: ”Наступ німців з плацдарму під Кременчуком і з півночі від Ромен завершився оточенням головних сил чотирьох армій Південно-Західного фронту. Територія Оржицького району стала ареною кровопролитних боїв. Під вогнем ворога і бомбардировок з повітря командирам і червоноармійцям доводилося пробиватись із оточення, форсувати болота, будувати дамбу через р. Оржицю. Нерівна, з великими втратами, боротьба продовжувалася по 23 вересня 1941р.”
У центрі подій опинилася Оржиця з навколишніми селами: Плеховом, Зарогом, Онішками. Мужньо боронили рідну землю воїни 97, 116, 196 стрілецьких, 32, 43 і 47 кавалерійських дивізій, Таращанського полку 45 Щорсівської дивізії, зведений загін моряків Дніпровсько-Пінської військової флотилії. Але 18 вересня при підтримці авіації танковий клин німецьких військ прорвали оборону на південній околиці Оржиці. Тут були вщент розбиті полки 124-ї дивізії. Захисників ставало менше. Загинули командири: полковник Ф.В.Мальцев, начальник політвідділу комісар Ф.Г.Медведєв, начальник штабу підполковник В.І.Угорич, комісар Чечельницький, начальник політвідділу кавгрупи Герой Радянського Союзу Т.П.Бумажков, заступник прокурора армії підполковник Д.П.Лозовий та інші. Під селом Кандибівкою загинули 200 моряків Дніпровської флотилії і поховані в братській могилі в селі Сазонівці .
10 рядових молодих бійців із сержантом М.І.Михайловим стояли на смерть на підступах до висотки оржицького плацдарму. І коли залишилися Саша Котов та Коля Ласточкін, вони ,поранені, звелися на повен зріст перед сотнею гітлерівців і з словами: ”Помремo за рідну Батьківщину!” підірвали гранатою себе і одинадцятьох фашистів.
Німецькі загарбники скидали над районом листівки із закликами: ”Безногі солдати Оржиці! Ваш опір безглуздий. Німецька армія вступила в Москву, Петроград. Червона Армія розгромлена. Рятуйте своє життя і здавайтеся в полон. Німецьке командування негайно забезпечить вас протезами і їжею”.
Проте бійці не здавалися. 184-й полк намагався пробратися на схід через річку Оржицю. Та німці прямим попаданням руйнували дерев’яний міст. Солдати три ночі підряд ремонтували його. Останньої ночі вдалося тракторами НАТИ-5 перетягти через міст артилерійські гармати (гаубиці).
Увечері 22 вересня надійшов наказ зірвати гармати і виходити з цього вогняного кільця групами по 25 чоловік. ”Дорогою смерті” знесилені бійці просувалися маршрутом: Оржиця – Онішки - В.Селецька – Івахненкове –Воронинці – Духове – Куреньки – Снітин - Охтирка. Вдалося вирватися з оточення штабу 26 армії з генералом Ф.Я.Костенком, з бійцями різних частин і підрозділів командиру 15 стрілкового корпусу генералу К.С.Москаленку, тисячі кіннотникам 32 кавалерійської дивізії, деяким командирам і рядовим.
У селі Новоселівка (с.Воронинці) двоє пастухів Безрога Іван Лукич і Облап Іван Павлович стали провідниками для кавалеристів, провівши їх вночі повз німецьку заставу в напрямі с.Духового до с.Богодарівки. Тут же у місцевої жительки Дерев’янко Євдокії Йосипівни залишили пораненого командира дивізії полковника Бацкалевича Олександра Івановича разом з медсестрою і ординарцем. Життя командира було врятоване.
Із Оржицького оточення вийшли також командири 41 артполку: майор І.К.Сидорчук, 69 КСП майор Гобзев, 136 СП підполковник М.А.Верьовкін.
Ось як розповідав учасник боїв артилерист Склярів М.Д. про вихід із оточення: " Я з розвідниками, зв’язківцями і радистами йшов болотом, з труднощами витягуючи ноги із трясовини, яка затягувала нас. В кармані у нас було по два сухарі і по чотири кусочки цукру та й ті розмокли при форсуванні ріки. До суші залишилось не так далеко, але нам, знесиленим, він здавався таким далеким цей момент. А над головами все летять осколки снарядів, ухають рядом міни, викидаючи стовпи грязі і води”.
Із 18 по 23 вересня німецькі фашисти окупували район і встановили свій режим. Вони ліквідували емблеми та символи Радянської влади, а за порушення їхніх порядків арештовували або штрафували в 5 тис.крб.
На території Оржицького району окупанти розстріляли 388 мирних мешканців, серед них 124 жінок і дітей. Після катувань у колодязь с.Чайківщина вкинули 21чол. (М.М.Шамоту, Т.С.Букіну, Й.Г.Лісового, В.С.Стасенка з Оржиці; О.А.Слабкого з Онішок; С.О. Сокола з Зарога, 3 чол.з Малоселецького, 3 чол. з Великоселецького). В Оржиці розстріляли Л.М.Браславського та І.М.Рогачевського. Ще із сімома розправилися таємно. Пізніше були розстріляні працівник райкому партії Н.Бартош, активісти с.Онішок Н.П.Лозицька, К.П.Шульга, у Денисівці --2 чол., у Воронинцях — 12 чол., у Золотухах — 9 чол., у Круподеринцях —15 чол., у Куйбишевому — 2 чол., у Лазірках — 9 чол., в Оржиці — 13 чол., у Плехові — 2 чол., у Райозері—6 чол., у Старому Іржавці—2 чол., у Савинцях—8 чол. ( в тому числі— 2 дітей), у Сазонівці — 3 чол., у Чевельчі — 2 чол., у Яблуневі— 22 чол.
На каторгу в Німеччину було відправлено 3640 чол., в т.ч. 2098 призовного віку: із Денисівки – 230 чол., з Великоселецького — 81 чол., з Воронинець — 121 чол., із Золотух — 105 чол., із Круподеринець — 80 чол., з Куйбишевого — 57 чол.,з Лазірок — 226 чол., з Оржиці — 177 чол., з Плехова — 57 чол., з Райозера—130 чол., із Старого Іржавця—206 чол., із Савинець—123 чол.,із Сазонівки—182 чол., із Черевок — 83 чол.,із Чевельчі—120 чол.,із Яблунева — 100 чол. Оржицький район єдиний в області, де кількість вивезених чоловіків перевищував кількість жінок.
Люди не мирилися з окупацією. До середини 1942р. утворювалися і діяли невеличкі окремі підпільні групи в селах Чайківщині, Чутівці, Лукім’ї (керівники — Я.Ю.Бублик, А.С.Малущенко, Й.С.Карабан). Та коли ішла битва на Курській дузі, штаб Воронезького фронту закинув із "Дугласа” дві розвідувально-диверсійні групи, які були сформовані у партизанські загони № 25 і 26.
Партизанський загін № 25 діяв біля Оржиці та Онішок. Але він був малочисельний і не міг проводити значних операцій в тилу ворога. Командував загоном парашутист Максименко, комісаром був Петренко, начальником штабу — Василенко. Партизанами були оржичани: М.І.Карпець, М.І.Потьомкіна; онішківчани: О.С.Годун, Яременко. Загін проіснував до 7 липня 1943 р.
Партизанським загоном № 26 командував І.Г.Шейченко (кличка—"Тарас”). Загін виріс із 11 парашутистів до 115 чоловік і діяв у лісі під Плеховом. Він поповнювався мешканцями Плехова, Лукім'я, Онішок, Оржиці, Денисівки. Членами його стали Д.Й.Волик, Д.Е.Кононенко, П.Л.Рева, Л.Л.Рева та інші. Від "поліцаїв” Олександра та Івана Зіненків партизани одержували інформацію. Групою підривників ешелонів на залізниці Лубни-Полтава командував В.Круглий. Партизани розгромили штаб есесівської частини, на чолі з Воликом та Золотаренком знищили поліцаїв, які проводили нараду в Плехівській школі, на цілу добу вивели з ладу залізничний перегін Лубни-Терни, знищили два паровози і 9 вагонів, підпалили Тарасівський пункт ”Заготзерно”, підірвали комбайн, убили і поранили понад 200 поліцейських, німецьких солдат і офіцерів та коменданта району. Із завданням не дати гітлерівцям вивезти хліб, людей, худобу, створити пустир в зоні дії загону партизани успішно справилися.
Коли фронт наблизився, загін прийняв рішення створити групи по 5-10 чол. і влаштувати засідки між селами. У фашистів склалося враження,що в районі повно партизанів,тому вони стали поспішно втікати на захід.
До самого визволення Оржиччини плехівці регулярно постачали партизанів харчами. Доставляли їх човном по річці Оржиці Г.Р.Тригуб та О.С.Давидовський.
Після визволення району партизани загону №26 влилися в Харкові до складу частин Червоної Армії і громили ворога на фронті у відкритих боях.
18 вересня 1943 року завдяки воїнам 118-ї стрілецької дивізії 21-го стрілецького корпусу 47-ї армії Воронезького фронту під командуванням генерал-майора С.Ф.Солярова та 337-ї стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора Г.О.Ляскіна звільнився Оржицький район від окупантів.
Наслідки фашистського господарювання були масштабними.На території району спалено 2 вальцьових, 38 вітряних та механічних млинів, близько 700 колгоспних і радгоспних приміщень, хліб в скиртах, зібраний з 1000 га., зруйновані школи – Оржицька, Зарізька, Денисівська, клуб в с.Зарозі на 800 місць, 394 хати колгоспників, забрано 9125 корів, 8442 свиней, 4959 овець, 3890 коней, 23421 голову різної птиці тощо.
Але війна ще повністю не закінчилася.У той час, коли мешканці району взялися відбудовувати народне господарство, з вересня 1943 р. по травень 1945р.Оржицьким і Лазірківським військкоматами в діючу армію було мобілізовано 4116 бійців.
У боях проти німецько-фашистських загарбників відзначилось багато оржичан.Біля 5 тисяч уродженців району нагороджені орденами і медалями. Серед них п”ять Героїв Радянського Союзу: Малущенко Митрофан Єгорович із с.Чутівки, Власенко Сергій Платонович із с.Яблуневе, Бабак Демид Іванович із с.Савинець, Приходько Сергій Тихонович із с.Тимок, Петрик Афанасій Пилипович із с.Золотух. Два кавалери орденів Слави – Шакалій Василь Ілліч із с.Круподеринець і Тонкошкур Федір Якович із с.Тарасенкове.
Мешканці с.Савинець Часник Іван Якович, Петренко Микола Григорович, Зарудний Пилип Іванович, Шабля Іван Євтихійович були партизанами в бригаді, яка діяла на території Чехословаччини, брали участь у Словацькому повстанні в партизанській бригаді імені Яна Жижки.
Оржичанин Гелевер Дем’ян Кіндратович був командиром підводного човна.Його команда потопила 6 кораблів противника.
Уродженець с.Онішки полковник Ведмідь Федір Тихонович служив в Управлінні розвідки Генерального штабу. Перебував у тилу ворога, керував групою по виконанню спецзавдання. Після війни за проханням Польського уряду працював начальником управління Міністерства оборони Польщі.
Оржичани – учасники боїв під Москвою у грізному 1941 році і штурму Берліну у 1945 році, боролись проти ненависного ворога в окопах Сталінграда і на Курській дузі, форсували Дніпро і Віслу, визволяли Варшаву, Прагу, Будапешт, Софію, Бухарест. 3500 воїнів нагороджені орденами і медалями.
Трудящі району свято шанують пам’ять про загиблих воїнів, які захищали і звільняли територію від фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.
У селах району споруджено 83 пам’ятники-обеліски. В братських могилах покоїться 2971 чоловік.
В райцентрі смт. Оржиця в одній братській могилі поховано останки 517 воїнів і жертв фашизму. В селах Онішки – 372 чол., Зарозі і Сазонівці по 340, Золотухах – 188, Лукім”ї – 100, Лазірках – 87 чол. На цих могилах встановлено пам’ятники і надгробні плити, які підтримуються в належному стані.
Іменами захисників названі вулиці Оржиці: Костенка, Данилова, 97 стрілецької дивізії.
У пам’ять воїнам-односельцям в селах Зарозі, Чайківщині, Старому й Новому Іржавцях в парках посаджені березові Алеї Слави, де встановлені поіменні таблички з даними загиблого і безвісти загиблого.
За час пошукових робіт і підготовки до складання списків Книги Пам”яті виявлено і встановлено місця поховання загиблих воїнів-земляків (про яких раніше не було відомо) 257 чоловік і повідомлено їх рідним.
